Перші згадки про Забір’я в історичних документах належать до ХV століття. Назва села походить від слова бір, оскільки село з усіх боків оточене лісом.  Із середини ХVІ ст. і до 1648 року село знаходилося під владою Польщі. На той час воно розрослося до 70 дворів.

Перша офіційна згадка про Забір’я датується 1863 роком. У «Подтвердительной королевской грамоте», виданій Королем Польщі Августом Жигимонтом, йшлося про передачу Київському Михайлівському Золотоверхому монастирю земель селища Гливацьке, урочище Забір’я. І до конфіскації монастирських земель внаслідок секуляризації наприкінці ХVІІІ століття Забір’я було власністю цього монастиря.

Історики вважають, що село утворилося із розрізнених хуторів.

У ХVІІ столітті за Ірпінь,  в «забір’є»  тікали ті, хто не хотів терпіти гніт польських панів.

До другого поділу Польщі, що відбувся у 1793 році Забір’я було прикордонним козачим поселенням на межі між Польщею та Росією.

Забірці були учасниками гайдамацького руху та повстання під проводом Максима Залізняка 1768 року. Того року  гайдамаки вирушили Чорним Шляхом в похід на панську Польщу до Умані. Вислане поляками проти повстанців уманське козацьке військо на чолі із Іваном Гонтою приєдналося до повстанців, і  тоді  гайдамаки разом із козаками обстріляли Умань з гармат, взяли її 20 червня 1768 року. Про цей похід в Забір’ї співали старовинну пісню: «зарізали сорок тисяч та іще чотири…»

У ті часи в Забір’ї  було збудовано три великі будинки. Це були казарми для трьохсот гайдамаків. Нині на цьому місці встановлено пам’ятний знак на честь гайдамацького повстання 1768 року.

Відомий краєзнавець ХІХ століття Л. Похилевич писав про наше село так: «Заборье село в 8-ми верстах от Белогородки  на левой стороне ручья называемого Святец или Бобрица, в 25-ти верстах от Киева. Село окружено со всех сторон бором. Только к западу к селу Княжичам простираются песковатые поля, доставляющая пропитания жителям. Через село пролегает значительная проселочная дорога из Киева в село Плесецкое и Хвастов.  Жителей обоего пола: православных 606, а с лесною стражею 636, евреев 15. В прошлом веке село принадлежало недвижимым имениям Киево-Златоверхо-Михайловского монастыря.

Церковь Николаевская деревянная, 5-го класса; земли имеют указную пропорцию; построена в 1778 году архимандритом Михайловского монастыря  Феоктистом.»

Перша школа в селі з’явилася у 1861 році завдяки старанням настоятеля місцевої Свято-Миколаївської церкви о. Георгія Тихоновича Волкова. Фундатор приходської освіти в Забір’ї був досвідченим пастором і прослужив у місцевій парафії довгих 47 років – майже півстоліття. Із них 24 роки священик був директором школи та викладав у ній Закон Божий. Серед інших наставників місцевої школи слід відзначити священика о. Петра Федоровича Франковського. Він прибув до Забір’я в 1889 році і мав чимало нагород за успішну педагогічну діяльність. З 1900 року місцевою школою став завідувати священик о. Михаїл Машчревський. За його настоятельства в школі почали застосовувати послуги світських професійних учителів.

У роки Першої світової війни наставником школи в с. Забір’я став о. Тихін Іванович Коваленко. На той час у закладі навчалося 48 хлопчиків та 8 дівчаток.

Багато забірців брали участь  у Першій світовій війні, а також в громадянській війні. Проте всі повернулися додому живими. У жовтні 1919 року в селі відбувся бій. Червона армія пройшла із-за Ірпінського фронту через усе село й витіснила денікінців за ліс. За два роки у Забір’ї з’явився  перший  бідняцький колгосп, що звався «Забірська артіль «Хлібороб».

У 1928 році Забір’я із Будаївського району перевели до Васильківського. У грудні 1929 року на противагу бідняцькій артілі організовується «Товариство спільної обробки землі». Та ще до весни  1930 року всі ТОЗи, сільськогосподарські артілі та комуни перевели на новий єдиний колгоспний статут.

Жителів Забір’я не оминуло випробування штучним голодомором.  Весна 1933 була пізньою та холодною. Неврожай 33-го став початком масових голодних смертей.

Під час примусової колективізації і штучного голодомору в селі загинуло понад 200 осіб.

Трагічною сторінкою історії села є криваві роки Другої світової війни. 132 жителі Забір’я   добровільно пішли на фронт та живими із них повернулися додому лише 89 захисників. На фронтах тієї страшної війни загинули 85 забірців, 107 юнаків та дівчат окупанти вивезли в рабство до фашистської Німеччини, п’ятеро із них загинули на чужині. Коли у 1943 році Радянська армія вже витісняла німців за Ірпінь, фашистська авіація бомбардувала радянські танки, які стояли в Забір’ї і навколо. Тоді загинуло багато радянських воїнів. Більшість захисників Вітчизни, які поховані у братській могилі в центрі села – це танкісти та шофери  заправних машин, які загинули під час того бомбардування. Визволяючи Забір’я, загинуло 116 воїнів. І щороку 9 Травня забірці вшановують героїв далекої війни, збираючись біля братської могили, що на церковному подвір’ї.

Відбудова сільського господарства почалася одразу після звільнення села від фашистів.

А вже в січні 1944 року розпочалися навчання в Забірській школі.

1948 року голова колгоспу П.А. Гижко створив передову ланку, що давала найвищі врожаї картоплі та кукурудзи. 1954 року ланкова Т.Г. Лабунська як стахановка була запрошена на Всесоюзну виставку до Москви. Колгосп «Хлібороб» проіснував до 1957 року. Тоді його реорганізували на радгосп і приєднали спочатку до радгоспу «Кожухівський», а з 1963 року – до новоорганізованого радгоспу овочево-молочного напряму «Жорновський».

З 1966 року в селі налічувалося  вже 401 господарство та 1484 жителів села. Діяв клуб із стаціонарним кінотеатром, працювала восьмирічна школа та вечірня школа радгоспної молоді. У селі також були медичний пункт та відділення зв’язку.

З 1959 року Забір’я об’єднали із селами Жорнівкою і Княжичами в одну сільську раду.

За два роки Київський рибкомбінат одержав у Забвір’ї землю для ведення господарської діяльності і на річці Бобриці створив каскад штучних ставків.

18 січня 1968 року Указом Президії Верховної Ради УРСР центр Жорнівської сільської ради перенесено у село Княжичі, а сільська рада перейменована у Княжицьку. Цим самим указом створено Забірську сільську раду. На початку 1969 року райпартком прислав на посаду голови сільської ради Олександру Володимирівну Чернюк-Горинович, яка відмінно закінчила Київську радянську партійну школу.

1969 року Забір’я з’єднали шосейною дорогою з Бояркою, 1971 – з Жорнівкою. У селі збудовано ферму.

У 1985 році за ініціативи завідуючої клубом Світлани Петрівни Бондаренко художні колективи, що діяли при закладі культури, об’єднано в один колектив «Забірчанка».

На початку 90-х  років землі Київського рибкомбінату були розпайовані та утворено ВАТ «Забір’я».

21 вересня 1997 року у день престольного свята Різдва Пресвятої Богородиці у Забір’ї відбулося відкриття нового храму, який освятив Патріарх Київський та Всієї Руси-України Філарет.

1996 року при школі створено дитячий фольклорно-етнографічний ансамбль «Барвінок», художнім керівником якого вже 20 років є вчитель музики Тетяна Василівна Гегельська.

У 2016 році дитячому колективу присвоєно  звання – «НАРОДНОГО ХУДОЖНЬОГО КОЛЕКТИВУ».